?

Log in

No account? Create an account
подземная любовь - DADAKINDER magazine — LiveJournal [entries|archive|friends|userinfo]
TRANSGRESSIONS & SPACESHIPS

SWITCH TO  |  INTERNATIONAL MODE  ]
userinfo  |  organizmo  ]
archive  |  memory  ]

Links
[1| ( eyez ) ( genitalz ) ( religulous ) ( futura ) ( 1984 ) (violenz) (drugz) (personal) ( quotez ) ]
[2| MANIFESTO / TXT / FACEBOOK / TWITTER / MASHARIK / LIB / RSS / DONATE ]

подземная любовь [Aug. 26th, 2008  |  09:12 pm]
TRANSGRESSIONS & SPACESHIPS
[Tags|]

Недавно я раздумывался над шекспировской историей о Ромео и Джульетте, поскольку тема бессмертия любви и подлинного познания объекта этой любви кажется мне весьма интересной. Так вот. Ведь эти верховные любовники, Ромео и Джульетта, померли в один день. И, значит, разлагались в земле приблизительно синхронно, несмотря на то, что Ромео ушел от нас первым. У меня вопрос к вам, дорогие френды: Смог ли Ромео лучше познать свою возлюбленную после смерти? Лично я убежден, что да, ведь если представить, что пламенная любовь бесстрашна пред любыми преградами, то фантазия рождает образ паломничества трупных червей, несущих внутри себя великое чувство (съеденное и усвоенное, ставшее частью их натуры). К примеру, полакомившись Ромео, эти черви стали его новым транспортом и, хочется верить, отправились на поиски Джульетты в глубинах рыхлой земли. И вот тут наступает миг познания. И даже может встретили червей Джульетты. И даже может ели друг друга - черви Ромео и черви Джульетты. Вместе навсегда.

Я понял, что могу любить настолько сильно, что хотел бы поедать, подобно червю, тело своей усопшей возлюбленной, но главное - если я не стану таким червем и не оближу все её кости, то смогу ли я утверждать, что знаю её по-настоящему хорошо? В этом смысле, загробная жизнь не так страшна...
linkReply

Comments:
[User Picture]From: omurphenko
2008-08-28 08:35 pm (UTC)

Love In Dream

Не знаю про те це буде, чи не зовсім, але втриматися не можу. Ми з чоловіком нещодавно були в Единбурзі – його виставка ну й театральний фестиваль відвідали – всім раджу заощаджувати гроші щоб хоч раз в житті це побачити. З подачі нашого спільного знайомого я написала про враження статтю що має вийти в вересні, але про одну з вистав яка надзвичайно нас вразила в статті не згадувала – мені здалось що для переважної більшості народу вона видасться надто вже сентиментальною.

Вистава південна-корейська з назвою «Життя уві сні», базується на листі написаним 400 років тому, в якому йдеться про вдову що надзвичайно сумує за померлим чоловіком. По суті розповісти щось важко, бо основне в виставі – гра головної героїні, її голос (а говорила вона мало й корейською), її пластика. Декорації прості але гіпнотичні, по суті складалися з по-різному розтягнутих простирадл та яскраво-охайних етнічних костюмів разом все це добре працювало як фон для гри акторів. А суть навіть не про біль втрати, а про нестерпне, непереможне бажання бути разом. Вона живе уві сні – разом з ним, але його немає. Вона б’ється крізь то дурне простирадло небуття. Закономірно вона вмирає, він знов народжується – продовжується колесо життя.

Це була дивна вистава, бо вона не зовсім відповідала східному світосприйняттю, й водночас не була західною історією кохання. Любов ірраціональна в будь-якій культурі, вона зламує всі стереотипи, та насправді мало хто зустрічає таку любов, те що англійською називають «True Love». Говорити про любов після смерті – це теж ірраціональне, воно є. Але раджу їсти один одного в житті, й побільше.

Та мене цікавить інше – всі мабуть чули що науково доведено ніби кохання не триває довше за три роки, а стандартний час «палкого кохання» - біля 8 місяців? Така собі хімія в мозку. З тим що це переважний стандарт я мабуть можу погодитися, та мене завжди цікавили лише суттєві відмінності від норми. Зустрічали таке?
(Reply) (Thread)